«Що таке поезія? Це — свято!»
Невідомо, хто вперше почав писати вірші. Але поезія-це, напевно, одне з найбільш загадкових гуманітарних досягнень людства. Уявити наше життя без поетичних рядків просто неможливо. Тому 21 березня 1999 року ЮНЕСКО прийняло рішення про запровадження Всесвітнього Дня поезії. В українському календарі воно з’явилося у 2004 році. Чи існує магія поезії? Мабуть, якщо у нашому старовинному місті так багато поетів. Сьогодні найактивніша їх частина зібралася в «Літературній вітальні» Ніжинської центральної міської бібліотеки на творчу зустріч «Це-голос наш, це-пісня, це-душа».
Висловити своє світовідчуття у ритмі віршованої форми, звертаючись до майбутнього читача, при цьому залишаючись на самоті із собою-на це здатен лише поет. Для нього віршування є поєднанням думки й почуття. Спілкування з поезією духовно збагачує, додає шляхетності. Біль та радість життя проходить через серце поета, бо не хлібом єдиним живе людина. Вона потребує й духовної їжі, емоційного забарвлення буття.
Поетична творчість членів «вітальні»-це вміння не стояти осторонь в годину важких випробувань, а воювати словом як зброєю. Ведуча «Літературної вітальні» Тамара Колотило, заввідділом обслуговування ЦБС, взяла до рук збірку Лідії Турової «Жива вода»/на жаль, авторка відійшла у вічність/. І знову звучала неповторна ритмічна мелодія віршів Лідії Василівни, білоруски за національністю.
«Борець, глашатай, патріот,
Зроднив рядок з насущним хлібом.
Під українським синім небом
Бунтарський дух його живе».
Так, поет завжди бунтар. Він здатен до вияву сильних емоцій. Інколи його вірші стають пророчими, як у Тараса Шевченка. Кобзар добре знав людську природу, що незмінна. Священний вогонь поезії очищує й просвітляє наші душі, дарує надію на краще. «Поезія не повинна боятися життя», -сказав український письменник Сергій Жадан. Майстерність поета залежить від його уміння розуміти і відчувати, співчувати людям, а також-передбачати розвиток подій. Саме емоційна складова хвилює читачів, а не констатація фактів.
«Не вибирала ненька-доля
Землі моїй безжурний шлях.
І проросла козацька воля
Шовковим килимом в лугах».
/Валентина Образцова/
Наших поетів турбують болючі проблеми сьогодення. Вони діагностують власні відчуття й навколишній світ. У кожного з нас бувають в житті хвилини, коли хочеться відволіктися від всього і поринути в інший вимір-світ поезії. Відкривши збірку віршів улюбленого автора, ми починаємо відчувати і мислити по-іншому. Ось у члена «вітальні» Рими Миронюк улюблений автор-її знайома З.В. Озимок. Рима Гаясівна зачитує твори з її збірки «Поезія природи». І додає, що пісню «Сусідонька, сусідка», яку співає Алла Кудлай, написала саме Зінаїда Озимок.
З власними віршами /збірка «Думки серця»/ознайомила присутніх Софія Демиденко. В її творчому виступу українська мова — як співучий струмок, ніжна і лагідна. Багато поетичних творів пише Валентина Нестеренко: про Майдан, АТО, материнську любов, рідне місто.
«Я люблю тебе, Ніжин, старі церкви твої,
І каштани, і липи, і сади чарівні».
Поезія супроводжує нас усе життя. Та на питання, що ж таке поезія, відповісти складно. Мабуть, це стан души, коли не писати людина вже не може. Як розповідали члени «Літературної вітальні», пишуть вони вдень і вночі. Будь-коли захоплює їх зненацька бажання віршувати. Тоді поети записують мелодію віршів на чому тільки можливо. Про це з гумором розповіла поетеса Світлана Рижевська. Звісно, не кожен вірш можна назвати шедевром, але потреба викласти свої думки і почуття не дає спокою. Активно освоює військову тематику Алла Касьяненко. Сльози виступають на очах, коли читає вона авторські вірші «Добровольцям», «Вишиванка», «Капеланам».
«Далеко тиша, тепла хата.
Втішати треба й сповідати.
У відчай душу не пускати
Та від зневіри рятувати».
Патріотичній тематиці присвятила свій виступ і Ніна Олещенко. У неї цілий зошит творчих доробок. Не обійшлося і без пісень. Їх поетеса виконує за заявками присутніх. Пісні теж- поетичний жанр, із сильною енергетикою, яка об’єднує людей. Звісно, що прикладом високої поезії для всіх нас є творчість Т. Шевченка, І. Франка, Л. Українки, В. Симоненка, В. Сосюри, П. Тичини. Прозвучали і їх безсмертні твори. Дуже популярною серед читачів Ніжинської бібліотеки стала Ліна Костенко. Її вірші виконала провідний бібліограф Любов Гусева. Згадуючи творчість поетеси, вона розповіла, як рівненська мисткиня, письменниця Олена Медведєва вишила для Л. Костенко книгу-фоліант «Я поцілую мальву у щоку». В цьому році «живому класику» сучасної української літератури виповнилося 88 років.
Світлана Кириченко, талановита ніжинська казкарка, полюбляє гумор. Тому на святі поезії звернулась до творчого доробку Павла Глазового. А вихователь дитячого садка N12 Лідія Новгородська, новий член «вітальні», прийшла із власною збірочкою віршів «Для малят-соколят». До речі, дитяча поезія написана дуже професійно. Родзинкою свята стала виставка «Мінливе і вічне слово поезії». Її прикрасили твори авторів «Літературної вітальні» та літературні пам’ятки з їх прізвищами із серії «Літературне сузір’я Ніжина»/видані Ніжинською центральною міською бібліотекою/. Члени літературної спільноти і колег оцінили, і самі подарували гарний настрій. Якщо після свята поезії ми всі стали кращі та розумніші, вважайте, що поезія свою місію виконала.
Наталія. Старінко
